Щороку у Ізюмському професійному ліцеї проводяться заходи по вшанування пам’яті загиблих у ІІ Світовій війні. Особливе місце займає 22 червня – день, коли для мільйонів українців почалась справжня війна.

Цього року на честь цієї дати ми провели лінійку-реквієм, тематичні заходи відбулись в музеї, бібліотеці ліцею. Пройшли бесіди в групах.

У підготовці до лінійки активну участь брали учні гр. К-314. Лінійка розпочалась з повідомлення Радінформбюро про початок війни – учні прослухали той історичний запис Левітана про початок найстрашнішої в історії нашої країни війни і наче знов пережили ті хвилюючі миті історії. Що навіки розділили історії Украї\ни на «до» і «після». Викладач історії розповів про цю дату. Історію її встановлення, значення для нашої країни та кожного її громадянина.  Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять всіх жертв війни. По тому учні передивились фільм «Початок Великої Вітчизняної війни».

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і…

Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні». Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?

Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!