9 листопада — День української писемності та
мови.
Це свято було встановлено в нашій країні
9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує
пам’ять святого преподобного Нестора-літописця.
Преподобний Нестор-літописець — киянин, у
сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам
засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник
невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був
удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.
Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість
временних літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку
XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави
показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з
літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці
лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але
перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається
найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного
Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а
й словесності.
Впродовж кількох століть український народ привчали до
думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від
українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка
сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками
лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у
VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені
відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова
української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови
(Х-ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.),
слов’яноукраїнської, староукраїнської («простої мови»), церковнослов’янської
(ХІV-ХVІІ ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники
відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної
української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а
основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного
слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання
будь-якої складності й ваги.
Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови
можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя. Тому в
1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної.
У день української писемності та мови стартує
VI Міжнародний конкурс знавців української мови
імені Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був зініційований
великим українським меценатом і громадським діячем Петром Яциком, який усе
життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю.
Після здобуття незалежності він часто приїздив до України.
Мовна ситуація в Україні дуже непокоїла Петра Яцика, бо він був
переконаний, що є мова — є й держава, немає мови — немає держави. Так
народилася ідея конкурсу з української мови для української ж молоді. Рік від
року конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного
змагання — утверджувати державний статус української мови, підносити її
престиж.
Нетлінним скарбом століть називають національну мову і
літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що
об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за
своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей нетлінний скарб,
прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
| 